18 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ
Цього дня 1944 року розпочалася спецоперація військ НКВД зі звільнення Кримського півострова від корінного населення. Загалом за три дні з Криму вивезли понад 190 тисяч кримських татар. Також у 1944-му з півострова депортували понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів.
Більшість вивезених потрапили до Узбекистану та в сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану. Вони опинилися у так званих спецпоселеннях із жорстким комендантським режимом, які, швидше, нагадували трудові табори. Діти переселенців могли здобувати освіту російською або узбецькою мовами, але не кримськотатарською.
До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою, а з Великої радянської енциклопедії видалили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вказувати у паспорті. Заборона на повернення кримським татарам до Криму діяла аж до 1989 року.
Лише у 1989 році Верховна Рада Радянського Союзу засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною. Тоді ж кримські татари почали повертатися на батьківщину. Радянська влада їм не допомагала, не компенсувала землі, які втратили люди.
Через 70 років злочини повторилися. Нащадки радянських енкаведистів, окупувавши 2014 року Крим, відновили жорстокі утиски, репресії та викрадення, засуджуючи людей за етнічною ознакою чи релігійною приналежністю. У політичних поглядах та симпатіях, громадських акціях та любові до України, культури, традицій російські окупанти, нічим не поступаючись катам часів «червоного терору», продовжують вбачати найстрашніші злочини.
Через насильницьку депортацію кримські татари втратили дім, батьківщину, рідних, а багато хто – і життя. У 2015 році Верховна Рада України визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу, під час якого здійснювалися умисні вбивства, заподіювалися серйозні тілесні ушкодження, навмисно створювалися життєві умови, направлені на фізичне знищення кримських татар. У Канаді, Латвії, Литві також визнали ці дії геноцидом кримськотатарського народу. Україна працює над подальшим визнанням геноциду іншими країнами.
Український народ, який зазнав переслідувань і репресій, став жертвою радянського геноциду Голодомору 1932–1933, усвідомлює та повністю поділяє біль депортації. Це – наша спільна трагедія.
Комуністичний режим СРСР і згодом росія десятиріччями цілеспрямовано поширювали міф про кримських татар як зрадників. Цю ж риторику країна-окупантка використовує і нині для насаджування ворожнечі, утисків та розбрату в окупованому Криму.
Російська федерація заперечує геноцид кримських татар в 1944 році та не бере відповідальності за сталінські репресії та депортацію. Більше того, від окупації у 2014 році АР Крим та міста Севастополя рф продовжила злочини тоталітарного радянського режиму та російської імперії проти кримських татар: чинить репресії та переслідування, цілеспрямовано порушує їх права як корінного народу України, незаконно призиває на військову службу, руйнує культурну спадщину, фальсифікує історію, мілітаризує освіту та суспільне життя.
Через 82 роки після депортації рф продовжує тоталітарні, радянські за характером, імперські за духом традиції поневолення, здійснюючи комплексні та системні репресії кримських татар, незгодних із окупацією Кримського півострова, які наближають звільнення Криму. Рф принесла в Крим політично мотивовані переслідування, насильницькі зникнення, вбивства, позбавлення свободи слова та віросповідання, мілітаризацію дитинства, продовжує тоталітарні традиції репресій кримських татар.
Поки адекватно не оцінено злочини проти людяності, геноцид кримських татар – завжди є загроза повторення страшної практики знищення національних спільнот, що й здійснює сьогодні країна-окупантка. Геноцид кримських татар є складовою російської колонізаційної політики, злочином проти людяності.
